Василь Васильович Кукурузяк — наш Захисник, наш Герой.

Ми вірили у Твоє повернення, але не на щиті… Не виплакати цього горя, не залікувати рану, не розвіяти смуток.

Ти був люблячим сином чудових батьків, улюбленим онуком дідуся і бабусі, рідним старшим братом, коханим чоловіком. Ти став щасливим татусем, був вірним другом.

Ти мріяв про щасливе життя. Я щойно відкрила Твою «Рожеву мрію», яку Ти писав на останньому уроці. Вона залишилася незавершеною, бо вороги відібрали Тебе у нас.

Плачуть наші однокласники та вчителі. Ти був нашою гордістю: золотий медаліст, призер конкурсів та олімпіад. Ти так гарно танцював і був неперевершеним чарівником у ролі Діда Мороза…

Як страшно говорити про Тебе: «був».

Молимося за упокій Твоєї душі та благаємо у Бога для Тебе Царства Небесного. У моєму серці Ти житимеш завжди.

Не можу підібрати слів, щоб розрадити згорьованих батьків і молоду дружину. Для них Ти був земним щастям, радістю та опорою.

І все в одну мить обірвалося. Ти не виходив на зв’язок… А потім надійшло страшне повідомлення.

Та ми віримо: літнім промінчиком Ти доторкнешся до нас, осіннім листочком закружляєш, зимовою сніжинкою впадеш, весняною пташечкою прилетиш.

Тебе не стало поруч, але Ти назавжди залишишся з нами.

Вічна і світла пам’ять Тобі, дорогий Васильку.

Ми у вічному боргу перед Твоєю мужністю та героїзмом, рідний і незабутній Ангеле нашої свободи.